Коли я планував цей писати пост, а ідея народилася ще там, на місці під холодним вітром, хмарним небом, без надії на обіцяне всіма прогнозами сонце, я хотів писати щось гнівне...
Але зараз я в теплому будинку, життя налагоджується :), і я раптом знайшов купу позитивних моментів у тому, що ми побачили минулої суботи на місці очікуваного розрекламованого пресою "єдиного в Україні музея млинарства", що в свою чергу входить в скансен (музей під відкритим небом) "Козацький хутір", а той, як матрьошка, входить в історико-культурний заповідник "Чигирин", який в свою чергу розбудовується за програмою "Золота підкова Черкащини".

Власне до того музею і вирушили минулого вікенду. Ще би не вирушити. Вже два роки назад обіцяли, що там буде принаймні 14 вітряків з різних регіонів України. Принагідно відвідали і власне скансен. 

Власне стосовно "Козацького хутора" від себе можу додати, що все ж зміни є. Порівняв вже вдома зимові фото, коли я там був вперше, шукаючи загублену церкву з Драбівців з фотами минулого вікенду. Таки щось будується... 

Церква як була замкнена тоді, так і стоїть. Згадалися жителі Сеньківців/Драбівців, які хаяли тих, "хто забрав у них церкву", і тепер їм треба ходити декілька кілометрів до іншої пам'ятки архітектури у тих же Драбівцях.

Але принаймні цей скансен вигідно відрізняється від інших, тут ви не зустрінете галасливих весіль, натовпів "матрасів", що постійно лізуть перед об'єктив, галасливих дітей, яким вже набридли ці старі розвалюхи і вони клянчать у батьків морозива... 

Тут лише собаки (припнуті далеченько, не бійтеся), вівці та безпардонні коні... На рахунок коней не знаю, що і порадити, можете спробувати їх погодувати, але те, що тоді від вас вони нарешті відчепляться, гарантувати не можу. І краєвиди - пагорби, глибокі балки... Коротше - земний рай.

Але час повертатися до наших баранів, в даному сенсі - до музею млинарства. І роблячи вигляд перед зацікавленими кіньми, що нам і так вже давно треба було валити з цього "хутора", їдемо до музею вітряків. Вітряки добре видно з вулиці села. Он - стоять на горі. Але фіг доїдете. 

Дорога розрахована принаймні на трактор. Ну що ж, заради "єдиного в Україні" можна пройтися і пішки...

Єдиний в Україні музей млинарства, територія якого становить майже 9 гектарів, розташували саме в тому місці біля села Стецівка, де вітряки стояли із сивої давнини. Один iз них навіть зберігся до теперішніх днів. Тож його черкаські архітектори тільки відновили, а по сусідству поставили ще два старі вітряки із тамтешнього села Рацево. За проектом там стоятиме 14 вітряків iз різних регіонів України..." ("Україна молода", 

http://www.umoloda.kiev.ua/regions/63/219/0/29157/)

Як думаєте, скільки вітряків там вже встигли встановити з тих пір? Правильно, їх там три і є. На весь музей. І судячи зі старих фото, тоді вони виглядали значно функціональнішими...
Тепер надибали тільки стару зіржавілу табличку, по якій ще можна вгадати, що йдеться про "музей млинарства"... 
Та не переймайтеся. В селі ще багато цікавого є. Як правильно зазначила Олена, все село - то своєрідний скансен. 

Трохи депресивний, але по-своєму гарний. 

село Стецівка розташоване у Чигиринському районі Черкаської області. Центр сільської ради. 

Населення — 1548 чоловік (2763 у 1972 році).

Село розташоване по правому березі річки Тясмин за 11 км від районного центру — міста 

Чигирин та за 75 км від обласного центру — міста Черкаси. Неподалік села проходить автошлях 

Р-10. Село є крайньою східною точкою Черкаської області.

На півночі межує з селом Вітове Чигиринського району, на півдні з селами Калантаїв, 

Семигір'я, Глинськ та Сніжкове Кіровоградської області.

Географічні координати: 49° 1' 60" пн. ш., 32° 46' 0" сх. д.

http://haidamac.livejournal.com
http://olena-krush.livejournal.com